Українські новини фантастики на 20.04.2021

Тим не менш, така файна новина була дещо затьмарена сумними фактами: Володимир Арєнєв достатньо критично оглянув викладене промо "Ока Світла", досить гостро вказуючи на проблеми, що він бачить в перекладі й виданні.

"ВАЖЛИВЕ. Останнім часом будь-яка гостра тема в нашому секторі перетворюється рано чи пізно на срачі. А за різкими словами й спересердя зробленими висновками губиться суть. Дуже прошу уважно прочитати написане нижче і в коментарях лишатися стриманими.

Цей пост – не для розпалення срачів, а для привернення уваги до проблеми. Я писав його після роботи, у свій вільний час, коли мав би відпочивати. Але я дуже люблю цикл «Колесо часу», виріс на ньому. І не міг промовчати, як мовчав у багатьох інших подібних ситуаціях.

ПРО СПОЙЛЕРИ. Вони будуть мінімальними, все, про що я пишу, ви дізнаєтеся з прологу та анотації.

– «КОЛЕСО ЧАСУ» УКРАЇНСЬКОЮ: ПЕРШІ ВРАЖЕННЯ ВІД ПРОЛОГУ І ПЕРШИХ РОЗДІЛІВ –

ЩО: «Колесо часу» – це така квінтесенція епічного фентезі. 14 томів, 2 782 названих по імені персонажів, масштабна історія світу (та й сам світ – величенький), розвинута система магії, глобальний розмах подій. Автор циклу – Роберт Джордан – помер, не дописавши його, тож за чернетками останні три романи написав інший відомий автор жанру – Брендон Сандерсон. Фінальну сцену циклу Джордан знав ледь не від початку і вів до неї; знаючи про свою смертельну хворобу, він встиг лишити достатньо вказівок на те, як цикл має бути завершений.

ЧОМУ ВІН ВАРТИЙ УВАГИ: Цей цикл – один зі знакових у жанрі. Джордан надихнув багатьох авторів, від Мартіна до Сандерсона.
Це шикарний майстер-клас. Причому в Джордана можна повчитися і тому, що вдалося: робота зі світом, неймінг, підготовка певних сюжетних поворотів, психологічна глибина, – і – від зворотнього – тому, як робити не треба: десь переваливши за половину, цикл просідає в динаміці, є том, де майже нічого не відбувається («Перехрестя сутінок»), а потім знову набирає обертів.

Попри всі недоліки «Колесо часу» – це абсолютно знакова штука для жанру. За три десятиліття, які минули від публікації першого роману, вже сформувалася певна візуальна складова, яка вважається канонічною. У різних країнах я гортав видання Джордана, перекладене іншими мовами, і практично всюди бачив ці карти й заставки.

КАРТИ: Вони надзвичайно важливі, бо «Колесо часу» – це цикл, який охоплює багато країн, герої часто мандрують, політичні моменти дуже важливі, самі країни – різні за культурним бекграундом, прийнятими у суспільстві нормами та ін. Крім карти світу, майже кожен том містить ще кілька карт окремих місцевостей.

Як на мене, оригінальні карти зроблено стильно й елегантно (зверніть увагу на написи, які не перевантажують зображення, натомість дають змогу розібратися що де).

ЗАСТАВКИ: В Джордана вони – візуальна складова його вигаданого світу. Це герби родин, що згадані в книзі, символи релігійних братств тощо. Часом – своєрідна квінтесенція основної суті розділу, певна метафора. Джордан продумував такі речі, від назви розділу до наскрізних мотивів певних персонажів.

Пізніше цей прийом розвинув Брендон Сандерсон в «Архіві Буресвітла»: як ми пам’ятаємо, там заставки до розділів теж мають значення.

Іншими словами, заставки НЕ ОБОВ’ЯЗКОВІ, але вважаються своєрідним візуальним каноном циклу.

Звісно ж, ілюструвати цикл такого рівня – неабиякий виклик і ризик. Впевнений, навряд чи він був фінансово достататньо промотивований з боку видавництва (бо якби видавництво мало можливість і/або бажання, очевидно, придбало б пул оригінальних карт і заставок).

Ну і щодо уваги до деталей – зверніть увагу на меч в руках персонажа на заставці до прологу. Потім прочитайте пролог, і ви побачите, що меча в героя немає. Дрібничка, але суттєва: він убивав не зброєю, а Єдиною Силою.

Втім, питання карт і заставок – СУТО СМАКОВЕ.

Зрештою, текст важливіший, чи не так?

ПРОЛОГ «КРУКИ»

Перший роман циклу мав довгу довидавничу історію (автор почав писати його у 1984, а вийшла книжка у 1990-му). Джордан – ветеран В’єтнамської війни – спершу планував написати про Тема ал’Тора, ветерана, що повертається з… саме так, війни.
Однак видавці порадили орієнтуватися на молодіжну аудиторію, тож героєм першого роману став син Тема – Ренд ал’Тор. Пізніше «Око світу» навіть намагалися видати у двох томах, щоб захопити ще й підліткову аудиторію. Для цього перевидання Джордан – на той момент уже зірковий автор – дописав ще один пролог, про юні роки Еґвейн ал’Віра. Це було 2 січня 2002 року – і відтоді «Око світу» входить традиційно із цим другим прологом «Ravens». Ви можете глянути в семплери книжки на «Amazon»-і й упевнитися в цьому.

Як ми бачимо у викладеній пдфці, в українському його немає, і пагінація не дає приводів сподіватися, що його просто не показали в семплері. Відповідаючи на можливі запитання, скажу, що – залежно від верстки – це 20-30 сторінок щільно заверстаного тексту. (Джордан взагалі писав багато, і книжки в нього Дуже Великі).

Відсутність заставок до розділів і загублений пролог наштовхнули мене на сумні думки.

Справа в тому, що – як і переважна більшість читачів мого покоління – я читав цикл Джордана у російському перекладі від видавництва «АСТ». Він мав чимало помилок, але тоді сприймався на ура. У тому виданні – й у перевиданнях – не було ані прологу «Круки» (бо «Око світу» російською вперше вишло ДО появи «Круків»), ані заставок перед розділами (а от адаптовані оригінальні карти були). Були в тих виданнях і інші помітні недоліки, та я не поспішатиму писати про них до виходу повної української версії.
За десятиліття, що минули, багато читачів того перекладу стали затятими фанатами циклу. Вони об’єдналися у спільноту, навіть самотужки перекладали наступні томи, бо видавець із тим не поспішав.

Ця ж спільнота за минулі десятиліття (!) виловила помилки, що були в перекладі від «АСТ». Тож я вирішив перевірити, чи раптом вони дивним чином не спливуть в перекладі українському.

Результат виявився вражаючим. І перш, ніж палкі й поквапливі читачі гукнуть «Зрада-зрадонька!», – зауважу: не все так просто.

Отже, факти – і підкреслю, що все це – наслідок побіжного перегляду невеликого уривку з чималого роману-цеглини. Будь-хто за бажанням може скласти власну думку, зазирнувши в цю пдфку і порівнявши, скажімо, із текстом оригіналу звідси (де цілком законно лежать якраз Пролог і Перший розділ): https://www.torforgeblog.com/.../read-part-1-the-eye-of.../

1. Часом ми маємо перекладацькі рішення, які мені видаються дивними. Не неправильними. Але – може, не найліпшими? Точно – такими, що свідчать про неуважність і малу обізнаність із контекстом.

Скажімо, місцина, в якій починається дія першого розділу, в оригіналі звучить як «The Two Rivers». Варіант «Межиріччя» – наче й правильний по суті – як на мене, несе зайві й помилкові конотації, бо жодних відсилок до давньої Месопотамії тут немає.

У світі ж Джордана важливо от що: він закладає чимало таких відсилок до місцевостей, персонажів, явищ, подій. Закладає, бо світ Колеса Часу – це наш світ, тільки в інші епохи, які віддалені від «тут і зараз» і сталися чи ще стануться. Тож _зайві й нерелевантні_ відсилки тільки збиватимуть з толку читача, якому і так треба буде розшифрувати чимало таких штук.

У згаданому (хай буде) Межиріччі жінки в селах об’єднуються у т.зв. Жіноче Коло, яким керує місцева цілителька і керманичка. В оригіналі її звуть «Wisdom». В перекладі вона стає «мудринею»…

Але це – смакові штуки. Натомість серйозне – і неоминальне – питання стосується імені головного героя. Він Rand al'Thor, і от як це звучить в оригіналі: http://www.encyclopaedia-wot.org/characters/r/rand.html. Натомість у перекладі він «Ранд аль’Тор».

Оце «al'» взагалі є частиною прізвищ чималої кількості персонажів. І жоден з них не є представником народів, які десь би перегукувалися із арабськими з нашої епохи й реальності. Жоднісінький. /тут був невдалий жарт про творця «Некрономікону» аль-Хазреда/.

Натомість ми отримуємо принаймні двох головних персонажів, що нестимуть ці помилкові відсилки.

Це не мало би значення у вигаданому світі, що жодним чином не відсилає до нашого. У випадку із «Колесом часу» це внесення зайвих смислів там, де їх не має бути.

Ну і про персонажа з Прологу, якого звуть Lews Therin Telamon (Луз Терін Теламон. http://www.encyclopaedia-wot.org/characters/hist/ltt.html) В оригіналі тут відсилка одразу до кількох відомих нам постатей: це й Люцифер, і Теламон (батько Аякса), і Атлас. Більше того, його прізвисько «Родичевбивця» відсилає до Геракла (який теж у нападі божевілля вбив своїх дітей і дружину). Детальніше розшифровувати всі відсилки – заспойлерити вам деякі ключові речі з наступних томів, тож поки – так.
В перекладі цей персонаж звучить як «Льюс Терін Теламон». Може бути? Певно, так, хоча я би, може, подумав навіть про «Луц Терін Теламон», щоб зробити на йоту відчутнішою відсилку до Люцифера. В оригіналі його підкреслює титул «Lord of the morning», який українською міг би звучати як «Володар Світанку» чи «Володар Зірниці» (останнє – відсилка до перекладу Біблії Огінєнка).

В українському перекладі цей титул – «Володар Ранку». Формально – не суперечить оригіналу, по суті ж – … /тут був невдалий жарт про ранкову каву/

Ну і троллоки (Trollocs) чомусь в перекладі стали «траллоками»: http://www.encyclopaedia-wot.org/sounds/trollocs.wav (хоч очевидно ж, що цей неологізм у Джордана створений від поєднання «троллів» та «орків»).

«Колесо часу» – дуже насичений народами, іменами, назвами речей і явищ твір. Боюся уявити, що на нас чекає далі.

2. Дивні випадки, коли помилки українського перекладу збігаються із помилками російського від «АСТ». Підкреслимо: перекладів та й узагалі книжок без помилок, певно, не буває.

Більше того, в інших випадках, де російський переклад має помилки, український передає оригінал _адекватно_.
Далі я подаю цитати за простим принципом: оригінал – український переклад – де потрібно, російський переклад – /де потрібно – коментар/.

ПРИКЛАДИ

His eyes caught his own reflection in a mirror hanging askew from bubbled marble.

На очі йому потрапило власне обличчя, відображене у перехнябленому дзеркалі на обгорілому мармурі стіни.

В покосившемся зеркале на обожженном мраморе /…/

/Мармур не обгорілий, він аж пішов пухирями – це результат дії Єдиної Сили. В оригіналі немає ані обличчя, ані стіни – втім, це типове для цього перекладу, як ми побачимо далі/

On the island, the air shimmered and coalesced. The black-clad man stood staring at the fiery mountain rising out of the plain.

Повітря над островом замерехтіло, загуснуло. _На острові з’явилася постать у чорному_. Чоловік стояв, дивлячись на вогнедишну гору, що випнулася посеред рівнини.

Воздух над островом замерцал и сгустился. _Появилась фигура человека_. Мужчина в чёрном стоял и разглядывал огненную гору, поднявшуюся над равниной.

Two small casks of Tam’s apple brandy rested in the lurching cart, and eight larger barrels of apple cider, –only slightly hard after a winter’s curing–. Tam delivered the same every year to the Winespring Inn for use during Bel Tine, and he had declared that it would take more than wolves or a cold wind to stop him this spring.

На візку, серед восьми великих діжок сидру, примостилися два невеличкі барильця яблучного бренді — дещицю своїх зимових запасів Тем щороку доправляв до корчми «Винне джерело», аби на Бел-Тайн люди мали чим пригоститися. Він заявив, що й цієї весни його не вдасться зупинити якимось вовкам та холодному вітру, хіба що трапиться щось геть несосвітенне.

В повозке лежали два маленьких бочонка яблочного бренди Тэма, там же находились восемь больших бочек яблочного сидра – небольшая доля спиртного из зимних запасов. Каждый год Тэм доставлял такой груз в гостиницу «Винный Ручей», чтобы было что выпить в Бэл Тайн. Он заявил, что этой весной его может остановить только нечто большее, чем просто волки и холодный ветер.

/в обох випадках не зрозуміли, що бренді не став достатньо міцним, бо не перешумував за зиму; з’явився дефіс у назві свята; «трапиться щось геть несосвітенне» – фірмова добавка до оригіналу/

It was more habit than anything else that kept him walking backward alongside the cart even while he looked.

Ранд підсвідомо зробив крок убік, ближче до воза.

Скорее машинально, Ранд отступил на шаг, к борту повозки.

/Через звичку він, навіть озираючись, іде біля воза спиною уперед/.

Some said the land was too rocky, as if there were not rocks everywhere in the Two Rivers /…/

Дехто стверджував, що ґрунт там занадто кам’янистий, так наче саме Межиріччя всуціль не було всіяне скелями та брилами /…/

Некоторые заявляли, что в тех местах слишком много скал, - будто где-то в Двуречье их не было /…/

/а от ні, не було всіяне скелями, достатньо подивитися на карту, хай би й з українського видання/

Загалом у мене складається враження, що ці помилки – або наслідок неуважності чи нерозуміння, або підглядання в російський переклад там, де не було впевненості в правильному прочитанні. Переклад однозначно НЕ РОБИВСЯ з російського.

3. Складається враження балакучості, довигадування за автором того, що в нього немає. Звісно, всі ми розуміємо, що перекладач не мусить, а часом і не може один в один передати оригінал. Але й дофантазовувати, як на мене, не годиться.
Однак системність таких додумувань схиляє й мене до того ж гріха: і я думаю собі, чи це не результат банального бажання отримати за переклад великої книжки трохи більше грошей? Якщо у видавництві платять не за обсяг оригіналу, а за обсяг перекладу, додавши трохи водички, перекладач може хоч якось компенсувати собі відносно невисокі ставки.
Часом, зрештою, це просто помилки від неуважності, незнання контексту тощо. Вони бувають у кожного.

Часом зустрічаються фрази, які... скажімо так, змушують мене мріяти про уважнішу роботу перекладача чи/та редактора.

А часом мені здається, що це переклад радше адаптація – така, знаєте, з ухилом в традицію української романтичної прози.

ПРИКЛАДИ

Behind him the air rippled, shimmered, solidified into a man who looked around, his mouth twisting briefly with distaste.

Повітря у нього за спиною затремтіло, вкрилося ряботинням. За мить брижі затверділи, явивши постать чоловіка: незнайомець роззирнувся, і побачене викликало на його обличчі гримасу відрази.

/немає ані «побаченого», ані «викликало»/

– So you do remember some things. Yes, Betrayer of Hope. So have men named me, just as they named you Dragon, but unlike you I embrace the name. They gave me the name to revile me, but I will yet make them kneel and worship it.

— То ти все ж таки щось пригадуєш?! Так, Зрадник Надії. Так прозвали мене люди, так само, як тебе вони назвали Драконом, але, на відміну від тебе, я прийняв це ім’я. Вони дали мені його, повважавши за проклін, але я ще змушу їх колінкувати перед цим ім’ям зі святобливим трепетом.

/«святобливий трепет» – перекладацька самодіяльність; ну і градус пафосу, як на мене, вищий, ніж в оригіналі/

The wind was not the beginning. There are neither beginnings nor endings to the turning of the Wheel of Time. But it was a beginning.

Вітер цей не був початком. В обертанні Колеса Часу нема ні початку, ні кінця. Проте одним із нескінченної вервечки початків цей вітер все ж таки був.

/Місце складне, та чи виправдовує це оту «нескінченну вервечку»?/

They had to be on cleared dirt, of course, not on the Green, even sparse as it was. What of Festival did not take place around the fires would happen on the Green.

Багаття завжди розпалювали на чорній землі, а не на траві. А святкові ритуали, усі без винятку, відбувалися на зеленому килимі Галявини.

/В оригіналі йдеться не про «всі без винятку», а про ті, що не відбуватимуться біла багать/.

Rand, will you tell this woolhead /…/

Ранде, скажи цьому дубоголовцю, що я не брешу.

/wool, not wood! Це ж земля, де багато хто заробляє на життя, вирощуючи овець, – от у них й ідіоми відповідні. Конкретно ця, до речі, одна з фірмових, вона часто зустрічається в циклі. Було би непогано зберегти її, вона зазвичай є одним з характерним мовних маркерів саме Рандових співвітчизнків/

He toppled backwards, crashing to the marble floor; his head struck the stone and rebounded.

Він повалився назад, гепнувшись головою об кам’яну підлогу, і голова відбилася від неї на подобу м’яча.

/підлога – мармурова, «на подобу м’яча» – без коментарів/

Helplessly he convulsed, thrashing, his skull a sphere of purest agony on the point of bursting.

Він безпомічно бився у конвульсіях; біль перетворив його череп на агонізуючу сферу, яка, здавалось, ось-ось вибухне.

/агонізуюча сфера?/

“Ten years, Betrayer,” Lews Therin said softly, the soft sound of steel being bared. “Ten years your foul master has wracked the world. And now this. I will. . . .”

— Десять років, Зраднику, — шелеснув Льюс Терін, так іще шовково шелестить клинок, коли його вихоплюють із піхов. — Десять років твій хазяїн занапащає світ. А тепер ось це. Я...

/шовково? Foul? I will? Клинок замість сталі?/

His howl beat at the walls, the howl of a man who had discovered his soul damned by his own hand, and he clawed at his face as if to tear away the sight of what he had done.

Несамовитий рик відбився луною від стін — рик чоловіка, який дізнався, що він знищив власну душу своєю ж рукою. Він учепився нігтями в щоки, наче бажаючи вирвати очі, аби не бачити того, що накоїв.

/Несамовитий? Знищив, а не прокляв? Про щоки й очі – без коментарів/

ЗАГАЛЬНИЙ ПІДСУМОК.

Звісно, все це – наслідок аж ніяк не ретельного порівняння кожного абзацу. Звісно ж, мова йде виключно про уривок в 45 сторінок: пролог (один з двох, другого немає і не буде) перший та початок другого розділу.

За моїм враженням, переклад НЕ робився з російської. Та назвати його (і редактуру, бо тут ми бачимо результат перекладу ТА редактури) старанним і уважним до оригіналу, я би не ризикнув.

Як на мене, такий знаковий цикл гідний кращого оформлення і ретельнішої роботи. Втім, повторюся, мої висновки зроблено лише на основі перших 45 сторінок величезної за обсягом книжки.

А раптом заставки до розділів далі будуть вдалішими?

Раптом імена й назви звучатимуть згідно із авторським задумом?

Може, і переклад стане елегантнішим?

Дуже хочеться в це вірити. Та не певен, що знайду час це перевіряти. Може, знайдуться інші зацікавлені?

По-хорошому, і викладений уривок варто було б прочитати уважніше та порівняти з оригіналом, але тут я в святобливому трепеті поступаюся місцем іншим.

НАВІЩО Я ЦЕ НАПИСАВ

Чи сподіваюся я, що книжка вийде у виправленому перекладі? З оригінальними картами? Із канонічними заставками?

Звісно, ні.

• 1. Навряд чи видавець готовий вкласти додаткові кошти в придбання прав.
• 2. Максимум – виправлять вказане. Текст УЖЕ редагували (редагували ж, правда?) – і якщо не знайшли там цього всього тоді, значить, вважають його цілком стравним для вітчизняного читача. Обсяги великі, замовляти додаткове редагування – витратити час і, знову ж таки, кошти.
• 3. Не обманюватимемо себе: цей мій пост прочитає мізерна кількість потенційних покупців. Тож на продажі він у будь-якому випадку вплине несильно. Завжди можна розповісти про різні смаки, мою упередженість чи «ми так бачимо».

Що я хочу сказати цим постом?

Читачам: часом сам факт випуску очікуваної книжки – ще не привід радіти. Зазирайте під обкладинку. Читайте. Аналізуйте. Робіть ВЛАСНІ висновки. І коли бачите лажу – кажіть про це вголос. Це – єдиний, хоч і дуже повільний шлях змусити видавців просто апріорі відкинути варіант «А зараз ми зробимо дешево і сердито, і так куплять, це ж дуже відома серія».

Видавцям, перекладачам, редакторам (та й авторам, зрештою): навіть твори масових жанрів – НФ, фентезі, містика – часом «не тільки про сюжет». Це стилістика. Це система символів та відсилок. Це продуманий світ. Це, зрештою, і сюжет, так, – але сюжет закручений, складний, де певні речі готуються заздалегідь. Не можна працювати з такими текстами «на відчепись» – ви цим убиваєте те, власне, за що їх полюбили читачі в усьому світі.

Я дуже люблю – попри всі його слабкі сторони – цикл «Колесо часу» Джордана. Мені здається, що український читач заслуговує дбайливішого ставлення до видання його українською.

Даруйте за багатослів’я. Піду працювати"

 

По частині зауважень пану Володиміру відповів один з коментаторів допису:
"Око вчепилось у зародок голівару (ні, краще джигаду!) «ал» vs. «аль». З вашого дозволу висловлю думку:
1. Говорячи про світ, де архіворога звуть Шайтаном, посада його «заступника» зветься Ібліс, а прамова, що від неї (якщо я нічого не плутаю) пішли й усі інші, «офіційно» містить арабські слова*, називати побічні арабські конотації хибою, на мою думку, трохи занадто категорично  
2. Хіба те, що носії прізвищ із цією часткою, — не «араби»-аїли (чи яка там у них канонічна вимова), означає автоматично, що саме цю частку автор не взяв із «земної» арабської? Темний володар начебто теж не аїл, і «циганський» ватаг не аїл, але звуться таки по-арабському (Шайтан і магді відповідно).
3. Апеляція до непом’якшеної (бо іншою вона бути й не може) англійської вимови нам не дає нічогісінько, бо це не англійська частка, а частка, що її вигадав англомовний автор (на основі арабської? Просто «зі стелі»? Я б особисто поставив на перше). Не знаю, чим саме тут надиха́вся автор і чи коментував він конкретно цей момент (al у складі прізвищ), але для англомовного читача різниці між арабським, італійським чи ще чиїмсь al нема, йому що Ал-Рашид, що Ал Капоне, що Алф, що ал-денте...
Ризикую наразитися на додаткові контраргументи, але якраз «аль» видається мені цілком логічним варіантом.
*... the words come partly from Gaelic, Russian, Arabic, Chinese, Japanese, the grammar and syntax I believe I invented myself (автор)"