Після прочитання другої частини коміксу «Спадок Юпітера 2» #1-5 у мене не те, щоб неоднозначні враження, а скоріш зрозумів, що мене турбувало у першій.
За сюжетом діти перших супергероїв, які до узурпації владної верхівки певними супергероями нехтували своїми здібностями та впливом супергероїв на людство, тепер бачать все з іншої сторони. Особливо підліток-супергерой, який розуміє, що авторитарне правління — це неволя. Тому потрібно боротися і спробувати щось змінити.
Щодо сюжету, то ті речі, які дивували у першій частині, тут сприймаються вже якось буденно. Але в чому ж проблема цього коміксу? Відповідь насправді лежить на долоні, Марк Міллар летить кудись семимильними кроками і, таке враження, що я постійно щось пропускаю. Такі самі відчуття у мене були під час читання його коміксу «Переродження». Дехто казав, що Міллар пише свої історії, як сценарії під фільми. Щось цьому є. Йому б трішки зупинитися і це б змінило ситуацію.
Та все ж, мені комікс сподобався, у нього є багато мінусів, є також плюси, особливо динамічні епізоди і нормальна така кількість шок-сцен. На додаток ще й малюнок Френка Кваєтлі, який мені цілком подобається, і точно зможе вас здивувати. Тому мій вердикт буде таким, що комікс вартує прочитати, але не очікуйте від нього чогось надзвичайного. Мені тепер залишилося подивитися серіал 🤨
Третє бібліотечне видання «Геллбоя» Майка Міньйоли «Hellboy: Conqueror Worm and Strange Places» повертається від синґлів до сюжетної арки з кількох номерів, як у коміксі «Хробак-завойовник», чи до ваншотних довгих історій «Третє бажання» й «Острів», як у частині під назвою «Дивні місця».
Комікс «Хробак-завойовник» — можна назвати каталізатором усіх попередніх подій, де ми зустрічаємо знайомих нам нацистів, Германа фон Клемпта, Распутіна, Роджера чи робота-горилу Кріґаффе. Основним завданням тут є дослідження таємниці щодо містичної появи жахливої істоти з-поза меж земного світу. Але потрібно саме звернути увагу на двох важливих моментах. Першим є те, що ми познайомилися із таким героєм, як Лобстер Джонсон, який відіграє свою визначену роль у цій історії та у всесвіті загалом. А другим — БПРО почало ставити рамки Геллбою, які йому не до вподоби, бо він змушений вибирати поміж своєю доброчесністю та відданістю бюро. І цей вибір у результаті буде важливою віхою у розвитку всесвіту.
Щодо другої частини «Дивні місця», то історія тут стає більш метафізичною та містичною, а місцями, мені навіть, трішки незрозумілою. Геллбой відправляється до неназваної країни десь у Африці, де він за певних обставин потрапляє в глибини океану, щоби виявити, що між ним та душею стоять якісь кістки мертвого перевертня, душі загиблих моряків та сестри-русалки. Вважаю, що це дві важливі історії («Третє бажання» й «Острів»), особливо для побудови світу, який вигадав Міньйола. Звісно, що ми отримуємо тут багато відповідей, але натомість з’явилося ще більше запитань. А так, Африка, океан, містичні створіння. Просто супер.
Важко стверджувати, яка з цих трьох бібілотечок є кращою, адже історії в них кардинально різні. Тому скажу, що чим далі заглиблююся в цей світ, тим більше він мені подобається.
«Colonel Weird: Cosmogog» #1–4 Джеффа Леміра — це приклад лімітки у всесвіті «ЧМ», яка гарно доповнює його.
Полковник Дивак, космічний авантюрист на ім’я Рендалл, залишає ферму «ЧМ» і вирушає у дивну подорож у просторі й часі заради чогось, про що він давно забув. Проблема полковника — це проблема, яка існує в його власній голові, проблема, яку потрібно вирішити, але він водночас знає й не знає, як це зробити. Це формує, ще з часів оригінальної історії, враження, що у нас є персонаж, який ніколи не присутній у повній мірі. І постійно зростає відчуття, що він кружляє по колу, як вихор, що тягне його до якоїсь невідомої приреченості.
А ще, це хороший ориджин персонажа, який розкаже намір його минуле. Також важко не помітити схожість юного героя із Тен Теном чи омаж на «Маленького Принца», який прям світиться на обкладинці четвертого номеру. І це все заправлене шикарним малюнком Тайлера Крука.
Я задоволений і думаю, що такі лімітки потрібно робити.
Скажу, що після прочитання «The New X-Men» Ґранта Моррісона, всі наступні «Ікс» комікси були слабенькими або в кращому випадку середніми. Але ран Джосса Відона на «Astonishing X-Men» #1-24 — друга лінійка, яка справді сподобалася.
Кітті Прайд повертається до школи, коли Циклоп формує нову команду з метою пропаганди важливості й безпечності мутантів, виставивши на публіку нову групу, яка була б більше схожа на відомих супергероїв. В цей час вони отримують повідомлення про те, що вчені створили засіб для лікування мутантного гену. Це викликає етичні суперечки, а також страх перед тим, що така річ може зробити у ворожих руках. Та все ж, чи вартує відмова від моральних норм, для досягнення мети?
Таких питань Відон задає багато, додаючи драми, екшену, цікавих діалогів, кохання, й балансуючи між цим, що дало змогу провести час під час читання цікавим. Єдине, що мені не сподобалося — остання арка, де мутанти відправилися на іншу планету. А так ран вийшов хорошим.
Дитяче банд десіне «Елі й Ґастон: Дух Осені» — це, мабуть, перший мальопис, який я відразу прочитав із дитиною, перед тим не читаючи. Яремі сподобалися герої відразу з обкладинки. Як не полюбити цю історію з першого погляду? Сценаристом мальопису є Людовік Війен, а художницею Селін Дереньокур.
Автори розповідають історію про маленьку дівчинку на ім’я Елі та її кота Ґастона, які неохоче їдуть на кілька тижнів до своєї бабусі, яка живе у віддаленій сільській місцевості. У цій поїздці для них чекає кілька сюрпризів, вони зіткнуться зі старими легендами, побачать красу природи, життя у селі, врятують ліс, а найголовніше змінять свої погляди й думки про багато речей.
Якщо ви хочете прогулятись лісом, щоб насолодитися прекрасними фарбами осені, але надворі дощить або бажаєте знайти магію природи навколо, то ця історія хороший вибір. Через малюнок Селін Дереньокур, створюється магічна атмосфера, яка закохує в цю історію. Чарівно й прекрасно!
МИ У ФЕЙСБУЦІ — ТВІТТЕРІ — ІНСТАҐРАМІ — ТЕЛЕҐРАМІ
