Перед тим, як дивитися серіал «Спадок Юпітера» Стівена С. ДеНайта, що зараз транслюється на платформі Netflix, вирішив спершу прочитати оригінальний комікс Марка Міллар, який малював Френк Кваєтлі.
Перша арка «Спадок Юпітера» #1-5 розповідає про становлення супергероїв та зміну політичного порядку у світі. У 1932 році, після нищівної втрати свого бізнесу внаслідок катастрофи на Уолл-стріт, Шелдон Семпсон і певна група сім'ї та друзів вирушають на загадковий острів, керуючись снами Шелдона. Те, що вони виявляють, перетворює їх на супергероїв. Шелдон стверджує, що їхнім обов’язком є послух владним структурам. І вони не мають права переступати ці межі. Але не всі з команди розділяють його погляди, що призведе до зміни правил у світі.
Перша арка досліджує виклик з яким стикаються супергерої у своєму прагненні використати здібності для покращення людства. Одна справа — боротися із загрозами людства, руйнуючи все навколо своїми суперздібонстями. А інша — чи вартує впливати на економічний устрій у світі, чи спробувати припинити голод, бідність, війни і т.д. Де починається і закінчується відповідальність супергероя?
Звісно, що Марк Міллар дуже суперечливий автор, але навіть із певними гріхами у коміксі, він постійно дивує, навіть шокує деякими сценами. Але у більшій мірі, таким яскравим емоціям від певних сцен потрібно завдячувати саме художнику Френку Кваєтлі, який чудово показує емоції та поведінку героїв, а коли заходить мова про динамічні сцени, то увага до деталей та бездоганне розкадрування під час них, не залишають сумнів, що це те, що справді було потрібно Марку Міллару в цій історії.
Ось прочитав перший том і якісь дивні відчуття, бо після прочитання коміксу «Переродження» («Reborn») я зарікся читати більше комікси цього автора, але тут Марк Міллар приємно здивував. На черзі друга сюжетна арка.
Із художником й сценаристом Енріке Маріні вперше зустрівся у коміксі «Batman: The Dark Prince Charming», де історія була простенькою, але малюнок сильно відрізнявся поміж усіх інших у жанрі. У бд «Орли Риму» він теж займався сценарієм і малюнком.
Римська імперія перебуває у періоді розширення території, і її боротьба проти варварських народів не припиняється. Настільки, що їх звели до простих васалів. У цьому контексті двом юним хлопцям, один з яких син варварів Арміній залишився заручником у сім'ї Валеріїв, а інший - плід єднання римського героя та жінки-варварки Тит Валерій, доведеться навчитися жити разом і воювати разом.
Як бачите, зав’язка не є оригінальною і я бачив таке вже десятки разів у літературі чи кінематографі. Але те, як Маріні все подає нам із боку розповіді та малюнку чи не відразу змушує перегортати сторінки із захопленням. Перший альбом більше про хлопців і їхні стосунки, аніж про історію. Але цього цілком достатньо.
Потужно! Дайте ще!
У межах історії про «Шерлока Фраккнштайна» можна було побачити маленьку дівчинку Кту-Луїзу. А цей ваншот «Чорний Молот: Кту Луїза» від Джеффа Леміра та Еммі Ленокс якраз розповідає про її долю. Кту-Луїза — породжена емісаром бога Ктулу, яка бореться за своє місце у світі людей. Всі дражнять її у школі через її жахливий вигляд. Та в один момент вона вирішує зробити все, щоб стати «нормальною». Але те, що для неї є нормальним, не завжди може збігтися із тим хто має владу щось змінити.
Цілком непоганий ваншот, який розповідає про підліткові тугу, біль та страждання лавкрафтіанської істоти. Але знову ж таки, нащо нам зробили окремий комікс про героя, який в одній із ліміток побічно згадувався в певному епізоді, я не знаю. У мене є дивні передчуття, що це все якісь глобальні задуми Джеффа Леміра, який бачить повну картину свого всесвіту. Тому потрібно тільки чекати, що він там буде придумувати надалі.
Маленьке порівняння укр і англ бібліотечних видань Геллбоя.
Вперше, що впадає в око — те, що у нас є супер обкладинка із ще одним малюнком Міньйоли, яка додає ексклюзиву та захищає книгу від сонця. Якщо говорити про формат, то розмір трішки менший, і не впливає на насолоду від малюнку. Також відмінність є у тому, що англомовне видання має тканинну обкладинку, а у нас якийсь інший матеріал, але який теж виглядає дуже солідно. На обидвох обкладинках є золоте тиснення, але відрізняється тільки елементом у середині. Наш мені подобається більше. Сторінки в українському варіанті товстіші й це круто, бо в англомовному на чорному фоні просвічуються хмаринки розміщені з іншого. Колір у нас на дрібку має менше насиченості, тому я б сказав, що виглядає майже ідентично.
Щодо наповнення матеріалом — випуски, передмови, післямови, нариси і т.д. — видання ідентичні. Тільки у нас в кінці є примітки, які розяснюють певні моменти із випусків у мальописі.
Говард Лавкрафт… І принципі на цьому можна було б закінчити всі враження від другого бібліотечного видання «Hellboy: The Chained Coffin & The Right Hand of Doom and Others» Майка Міньйоли. Тому потрібно трішки написати про це видання.
Ця збірка, на відміну від першої бібліотечки, містить ваншоти (окремі випуски), які розповідають короткі історії про Геллбоя в різний період його існування на планеті Земля. Ще під час читання перших арок «Зерно руйнування» та «Пробудження диявола» можна було помітити вагомий вплив лавкрайфтіанської міфології на творчість Міньйоли. Банально, взявши тільки пантеон богів у геллбойверсі, де можна легко шукати паралелі із лавкрафтіанськими богами.
Але створення відповідної атмосфери — це зовсім інша справа. І якраз, знайомлячись із короткими історіями з цієї бібліотечки, у мене в думках засіла думка: «Це ж Лавкрафт, тільки в іншому сетинґу, де головним героєм є наш червоний демон». І це все через ось цю структуру коротких ваншотів, які гарно перегукуються із короткими оповіданням Лавкрафта. Майк Міньйола зумів створити неперевершену атмосферу, як і розповіддю, так і малюнком. Бо малюнок якраз шокуюче добре відобразив усе те, що малювалося в моїй голові під час читання оповідань Лавкрафта.
Збірка містить різні історії, від веселих і дуже коротких, як «Млинці» — де військовий генерал змушує скуштувати маленького Геллбоя шматок млинця. А Пеклик навідріз відмовляється, апелюючи, що він не любить їх. До більш серйозних, атмосферних та проникливих. «Вовки святого Авґустина» мальопис, який, мабуть, найбільше мені припав до серця через те, як Мінйьола працює із фольклором і міфологією у ньому, щоби зіткати свою власну історію. Чи «Труп», яка є моментами кумедна, але, з іншого боку, й жахлива, що пробирає до останньої кісточки. Їх багато, і всі вони різні, кожна з яких має свою власну особливість.
У Майка Міньйоли немає якихось рамок, адже перед ним відчинені релігії, міфології, легенди та вірування всіх народів світу. Покинуті печери, старі особняки, таємничі родини, привиди, вигадані істоти — це ще одні інструменти, які сценарист і художник використовує для будови свого світу, збагачуючи та розширюючи його. Хоча це і збірка коротких мальописів, але, окрім невимовного задоволення від читання, також принесла багато пояснень щодо особистості Геллбоя, історія походження якого оповита поки пеленою невідомості.
Ох, Чак Остін, і його ран на «Uncanny X-Men». Чесно, я намагався його читати, але мене вистачило тільки на два томи, після чого я вирішив закинути і перейти відразу до наступного автора цього рану.
Насправді початок був навіть досить непоганим, трагічна історія мутанта Клюва, яка підсилює емоційну складову життя мутантів у світі, де їх ненавидять і хочуть вбити. Арка про Джаґернаута, де він заманює Людей Ікс до себе на острів, щоб йому допомогли... але...
Кількість діалогів, які, таке враження, тут додані, щоб просто був текст. Адже вони дуже дивні. І це ставить перший цвях га цьому рані. Другий — це малюнок, краще не зупинятимуся тут. А третій — таке враження, що у всіх Людей Ікс дуже агресивний період потреби сексуального задоволення. Ось так собі говорять двоє людей і тут БАМ, «любовні» діалоги чи сцени. І це набирає регулярну основу. Воно виглядає не органічно і просто, щоб було.
Не раджу цей ран, краще його пропустити, але якщо вам хочеться екстриму, вперед 😅
Після рану Чака Остіна на «Uncanny X-Men», прихід Кріса Клермонта, батька Іксів, що прийшов рятувати серію, то як ковток свіжого повітря. Прочитав номери #444-#461, які передують події «Династія М» і не скажу, що це було щось прям вав, але в рази, в рази краще, ніж його попередник.
Я не читав його попередніх коміксів на Іксах, але ці номери — такий собі збалансований середнячок: трішки екшену, трішки романтики, трішки інтриги, трішки сварок. І це все з акцентом поганого становища мутантів у тогочасному світі.
Але з кожною новою аркою, яка потрапила у ці номери, сюжет ставав все нуднішим й нуднішим, що показувало тільки те, що Клермонт не той сценарист, який потрібен серії в той час. Та, незважаючи на це, його ран був досить непоганим і читався добре, на відміну він рану Чака Остіна.
Загалом можна ознайомитися, якщо цікаво.
П'ятий том мальопису «Gideon Falls» хоч і трохи гірший в сюжетному плані для мене у порівняння із четвертим, але мені чомусь здається, що Джефф Лемір рухається кудись не туди.
Особисто мені хочеться більш локальної історії, яка б крутилася навколо ось цього таємничого сараю. Але Лемір вирішує із кожним томом розвивати комікс у більш глобальному руслі. Прям дуже глобальному. Не хочу просто спойлерити, бо надіюся, що колись таки цей мальопис вийде українською мовою. Але він, таке враження, іде шляхом десятки інших сюжетів.
Щодо малюнку, то стиль і якість малюнку Андреа Соррентіно є на тому самому рівні. Єдине, що можу відмітити — це те, що вже не було таких захопливих розворотів, які можна було побачити у перших арках. Чи просто я уже звик до його малюнку. Хто зна, де криється правда.
Останній том буде завершальний, готуюся...
«Коді» Джареда Куллума розповідає про дівчинку Катю, яка проводить літні канікули у передмісті разом із Мемою. Вона любить комікси, боїться води і багато років терпить цькування через свою клаповухість. Вона самотня й навідріз відмовляється залишити будиночок, щоб знайти друзів.
Та одного разу, повертаючись з крамниці, через долю випадку Катя познайомилася із ведмедем, лапу якого притиснуло завалене дерево. Вона врятувала його і між ними поступово розквітає щирий зв’язок через проведений час разом.
Тут багато теплих і кумедних моментів, як, наприклад, Катя хитрує з рибалками, щоб дістати Коді трохи риби. Коли дівчинка несподівано повертається назад в Сіетл, Коді намагається знайти її, весело знайомлячись із людьми та допомагаючи місцевому рибалці.
Малюнок виконаний аквареллю, де художник вдихає життя у героїв. Постійно ловиш себе на думці, що тобі весело чи сумно, посміхаєшся чи турбуєшся за героїв.
Це тепла, душевна й щира історія, яка показує світ з чарівної сторони.
Ну що може бути краще, аніж розпад Месників? Та ні, я щось погарячкував, бо згадуючи події кіновсесвіту Marvel, стає якось сумно на душі, бо щось я аж занадто прив’язався до усіх цих супергероїв.
Але цей комікс гарний початок для тих, хто бажає розпочати знайомство із коміксовим всесвітом Marvel. А далі вже рухатися з початку 2000-х до сучасності.
Так про що ці кілька номерів «Розвал Месників» #500-503, які були частиною онґоїнґу «Месників»? Невідомо хто спланував гарну атаку на Месників з різних сторін, кілька із них гине, інші творять усіляку дикість, що дискредитує їх. А все це призведе до розриву стосунків держ органів із Месників та до їхнього розвалу.
Майкл Браян Бендіс видав чудову лімітку, яка стартує нову віху в історії Marvel, де він буде одним із тих, хто якраз і буде будувати цей всесвіт. Та все це й ще з гарною художньою роботою.
Мені зайшло одним словом.
Міло Манара знаний майстер еротичного бд, фантазія якого вирує та створює незвичні історії. Не завжди вони подобаються сюжетно, але малюнок — це сильна сторона, за яку вартує читати ці мальописи. Ця збірка містить три історії.
«Ґуллівера». Це така собі еротична адаптація літературного твору «Мандри Ґуллівера» Джонатана Свіфта, де головною героїнею є дівчина. Вона подорожує через країну ліліпутів, країну велетнів та матиме багато пригод еротичного характеру. Досить кумедна історія, де слідкуєш за цікавими ідеями Манари, особливо, як він використовує тіло дівчини для руху сюжету. Її вчинки безглузді, а зміна декорацій дуже натягнута. Я розумію, що акцент тут зовсім на іншому, але разом із банальними діалогами ці речі послаблюють історію. Тому малюнок тут рятує ситуацію.
«Очі Пандори». Мабуть, найкраще бд із збірки через свій нуарний стиль та детективну складову. Пандора — чудова й молода дівчина із тяжким характером, яку викрадають невідомі люди. Вона потрапляє у центр змови, наповненої злочинами та мафією. Це все якимось чином пов’язане з таємничим минулим її батьків.
Не потрібно очікувати тут вишуканих сюжетних ходів, як у деяких детективних історіях. Тут все досить лаконічно, просто та передбачувано. Але стиль малюнку робить свою справу й мальопис через це гарно читається. Щодо еротичної частини, то я б казав, що тут просто пікантні сценки, якщо брати у порівняння бд «Ґуллівера».
«Золотий віслюк». Оригінальна назва має надзвичайно гарну гру слів, адже звучить, як «Golden Ass», де слово «ass» означає «віслюк» та «дупа». Але ми ж знаємо, як полюбляє Міло Манара створювати еротичні мальописи, тому в англійському варіанті ця річ відмінно працює. Та ще й віслюк за сюжетом грає не останню роль.
Це еротична графічна адаптація однієї з відомих історій класичної римської літератури «Золота дупа Апулея». У центрі розповіді лежать пригоди юного Люція, посильного, який волею випадку перетворився на осла і піддався перипетіям блукаючого життя. На його шляху буде безліч злодіїв, чаклунів і красивих жінок, які потривожать його «дупцю» не один раз. Знову кумедна, але водночас дивна, історія, яка відбувається в антуражі стародавнього Риму.
Збірка показує різного Міло Манару, як в сценарному, так і в художньому планах. Особливо це помітно саме в малюнку, стиль якого відмінний один від одного в цих мальописах.
Це моє перше знайомство із творчістю Міло Манари і назву його вдалим, хоча історії мені не дуже припали до душі.
Перша сюжетна арка коміксу «Болотяна Істота» #1-2, яку пише Рам V з худождником Майком Перкінсом, розповідає про появу нової Болотяної Істоти.
Доктор Леві Камей, талановитий учений, бачить кошмари, через що із жахом прокидається від них у літаку, коли він летить з Індії до Нью-Йорка. Його кошмари пов'язані із якимось зеленим монстром, який складається з листя, гілок та схожий на рослину. На іншому боці країни, в Арізоні, чудовисько, яке називається Блідий Мандрівник, полює на тих, хто вирушає в пустелю. Його намагається зупинити Болотяна Істота, після чого ми переносимося у сцену, де доктор Леві виривається з дерева у Центральному парку. Ми якраз розуміємо, що він і є новий аватар Зелені.
Темп і структура цієї арки чудові, автор підтримує повільний темп, що дозволяє проникнутися атмосферою розповіді. Структура і тон показує історію більше зі сторони горору, що мені дуже подобається.
Рам V гарно розпочав серію, подивимося, як піде далі у нього.
МИ У ФЕЙСБУЦІ — ТВІТТЕРІ — ІНСТАҐРАМІ — ТЕЛЕҐРАМІ
