«У мирних країнах люди насолоджуються розкішшю віри в те, що їхній приватний досвід відокремлений від публічної історії. За ранковою кавою вони мимохідь переглядають новини про війни, зміни режимів, змови, убивства, вважаючи, що ані їхніх родин, ані їх самих це не стосується. Ця розкіш ніколи не була доступна Ніні Бунєвац» — The New York Times
Подібно до «Персеполісу» Маржан Сатрапі та «Палестини» Джо Сакко, у графічному мемуарі «Батьківщина» Ніна Бунєвац розповідає історію власної сім’ї, розлученої через націоналізм та жахливі колективні травми, що супроводжували історію Балкан у ХХ столітті.
У 1975 році, перестрашена через власного чоловіка, фанатизм якого дедалі зростав, мати Ніни Бунєвац втекла від нього й полишила Канаду, забравши маленьку Ніну та її старшу сестру до Югославії, де жили її батьки. Батько Ніни, затятий сербський націоналіст Петр, свого часу мусив полишити батьківщину в 1950-х. Але переїзд до Канади не применшив його віри у вільну Югославію та в те, що боротися за неї можна в будь-які способи.
«Батьківщина» – це неймовірне проявлення особистої історії на тлі епохи. Історичні події Балкан Бунєвац показує крізь призму життя окремих людей. Її завзятий, темпераментний батько завдає родині лише болю та горя і здається не вартим співчуття. Але ми бачимо трагічність і своєрідну велич цієї замкнутої, відчайдушної людини, яка, потрапивши в пастку сил історії та невдалого вибору, прожила життя, сповнене нескінченного нещастя, – але й особливого сенсу та прагнення до вищої мети.
Як ви знайшли цей титул і чим він вас зацікавив?
Лілія Омельяненко: Пару років тому Ілля показав мені книжку «Безімена» Ніни Бунєвац. Я залипла на ній на кілька днів, мене в прямому сенсі заворожили «позаземні» ілюстрації. І тоді ми спільно вирішили, що колись Ніна буде в нашому каталозі. Але остаточно на рішення видати Ніну вплинуло видання «Вітчизни» Нори Круґ. «Батьківщина», так само як і «Вітчизна» - дослідження свого роду, своєї історії. Обидві авторки не бояться говорити про ті речі, які хотілося б радше забути або й не знати взагалі. У Нори був родич, який працював в лавах партії Гітлера, і впродовж всієї книжки Нора намагається вірити, що незважаючи на це, він не був поганою людиною, не був причетний до катувань. А батько Ніни - мовчазний сербський шахтар і домашній аб’юзер, що і проживаючи в Канаді займався підривною діяльністю проти існуючої влади Тіто. Матір Ніни мусила втекти від нього назад, в Югославію. Окрім того, нам дуже імпонувала подібність не тільки тем, але й назв) Ми тішилися, що у нас паралельно будуть книжки з назвами «Батьківщина» та «Вітчизна». Зрозуміло, що розмові я іноді і досі плутаю назви. Говорю про «Батьківщину», а називаю «Вітчизна». І навпаки. Те саме у мене і з моїми доньками – я весь час плутаю імена. Це на інстинктивному рівні, і мене зрозуміють всі, у кого є діти)
Це не перший ваш переклад мальопису, як ви вирішуєте, за які титули беретеся не тільки як видавчиня, але й як перекладачка?
ЛО: Трохи смішне питання, бо перший мій переклад у «Видавництві» - це односторінкова післямова у безмовному графічному романі Шона Тена «Прибуття». Тому я б сказала, що «Батьківщина» – перший мій серйозний досвід перекладу книжки. Я - дипломована перекладачка з англійської мови, але моя основна поточна робота – це керування проєктами. Це те, що я люблю, і що у мене добре виходить. Іноді треба відволікатися і робити інші речі. Зміна типу робіт дає змогу бути більш ефективною та мотивованою. Переклади – не єдине, на що я відволікаюся в рамках «Видавництва». 2018 року ми робили книжку «Усі запитують чому» Еви Суссо та Анни Хьоґлунд. Кожен розділ починався з орнаментованих буквиць, в оригіналі вони шведською латинкою. А нам потрібні були кирилічні. В склад кожної буквиці входив тематичний чорно-білий малюнок. Українську адаптацію робила я, і мені навіть подобається результат. Авторкам він також сподобався)
Чим актуальна "Батьківщина" для українського читоглядача?
ЛО: Передовсім, ця історія близька мені і, гадаю, всім, чиє дитинство і молодість ще припали на радянські часи. Мені було цікаво перекладати, Багато коли згадувала себе та своє дитинство. Прославляння лідерів, розмови дорослих пошепки, з яких я намагалася вичепити хоч якусь інформацію, доноси сусідів, перші заборонені пісні. Цією історією легко перейнятися. Думаю, що читачі знайдуть достатньо паралелей і з минулим, і зі знаниним нам небезпеками.
Чи можна розраховувати на нові ваші переклади, нові титули від Ніни чи на продовження Видавництвом балканської тематики?
ЛО: Не виключаю, що в майбутньому я перекладу ще кілька книжок, але така моя роль це скоріше виняток, ніж початок нової кар’єри. Що я точно ніколи б не перекладала, то це фантастику. Мені цікаві мемуари, біографії, люди навколо.
Продовження видання Бунєвац прямо залежить від успіху її дебюту на українському ринку, тож тут всіляко покладаємося на наших читачів.
Щодо Балкан, особливих планів немає, але якщо трапиться щось в сфері наших інтересів то фокусу, то чому ні)
У «Батьківщині» вам належить верстка, літерація і навіть прописана «кирилізація шрифта». Про останнє особливо цікаво дізнатися більше.
Ілля Стронґовський: В багатьох коміксах і мальописах текст не набраний шрифтом, а пишеться вручну каліграфом. При перекладі часто йде вимога від правовласників відтворювати все написане вручну таким самим чином, ми так робили «Маус» зі Світланою Самохіною.
Часом авторам хочеться пришвидшити і спростити процес літерації і тоді вони замовляють або готують собі авторські шрифти на основі власного почерку. Зазвичай вони містять обмежений набір символів, якими користується авторка чи автор. Тоді при отриманні файлів від правовласника нам передають і цей шрифтовий файл, яким набрано текст у верстці, а ми уже отримуємо право його доповнити, причому оця кирилічна частина шрифта юридично тоді належить нам. Богдан Гдаль крутезно кирилізував почерк Нори Круґ для «Вітчизни», а я оце змушений був впрягтися в кирилізацію шрифтів почерків Тома Ґолда і, власне, Ніни Бунєвац. Принагідно дякую за неоціненну допомогу Андрію Константинову і обіцяю записатися, нарешті, на шрифтові курси, щоби, нарешті, краще розуміти, що я роблю.
Зручність із такими шрифтами, щоб коли раптом ми продовжимо друкувати книжки цих авторок і авторів, то тексти в них виглядатимуть так само.
Щодо літерації, то частина написів (титул і розділи) Ніна написала з нуля, але оскільки йдеться про окремі недовгі слова, робити шрифт і під це було б недоцільно, тож для передачи цих слів я просто намалював стилістично схожі літери. Особливо тішуся рішенням (яке підтримав знаний ґуру шрифтового мистецтва Віктор Харик), подавати літеру Щ у формі ближчою до тризубу, з нижнім виносом посередині. Хоча ця форма виглядає незвично для нас, вона цілком українська і навіть є типовою для балканською кирилиці, що мені видалося гарною відсилкою до книжки.
Щодо верстки, українське видання максимально наближено до ориґіналу, але оскільки основна частина книжки витримана з акцентом на чорному, мені видалося доречним підкреслити чорні форзаци і палітурку чорними технічними сторінками. Це вперше у нашій практиці, коли весь текст поза блоком коміксу подається виворіткою, певен, це теж приверне читацьку увагу.
Ну і, зізнаюся, читати реакцію авторки при затвердженні верстки «It’s perfect and thank you profusely!» дуже тішить.
Передзамовити "Батьківщина" зі знижкою 14% на сайті Видавництва
UAGEEK У ФЕЙСБУЦІ — ТВІТТЕРІ — ІНСТАҐРАМІ — ТЕЛЕҐРАМІ
